26.01.2017 10:09

Вікторія Діц

м. Умань, Україна

 

ПРОПРІАЛЬНА ЛЕКСИКА В ТЕКСТАХ УКРАЇНСЬКИХ ЗАГАДОК

 

У контексті якісно нового рівня генетичної пам’яті, культурного досвіду поколінь постає проблема переосмислення функціонування та розвитку національного надбання духовної культури, чільне місце посідають фольклорні традиції українського народу.

Одним із найдавніших жанрів народної творчості є загадка. Загадки є репрезентантами фольклору кожної історично сформованої мови. Будь-який етнос відбивав у своїй концептуальній та мовній картинах світу в алегоричних формах власне ставлення до навколишньої дійсності в усіх її проявах. Ще за часів сивої давнини загадки були наділені магічним значенням, їм надавали серйозної ваги для здійснення різних обрядів, звичаїв. З давніх-давен загадка була засобом перевірки та виховання кмітливості, мудрості, зрілості людини, сучасне ж суспільство трактує такі метафори як забавку для дітей. Діти надзвичайно полюбляють відгадувати правильні відповіді на цікаві запитання, оскільки загадки сприяють розвитку гостроти розуму та образного мислення. Саме цей жанр вимагає від носіїв мови автоматично відтворити у свідомості образ чи предмет, який описують імпліцитно, і тому загадки надзвичайно допомагають розвивати інтелект.

У східних слов’ян інтерес до загадок виник у Середньовіччі (творчість Данила Заточника), не зник і в епоху Відродження (Станіслав Оріховський, Іван Калимон). Тільки з першої половини ХІХ століття почалося збирання та видавання українських народних загадок (Г. Ількевич, О. Семеновський, М. Номис). Питанню походження української загадки присвячено розвідки О. Афанасьєва, В. Перетца, О. Потебні, К. Сементовського, М. Сумцова. Іван Франко є автором першої незакінченої розвідки про українські загадки «Останки первісного світогляду в руських і польських загадках народних» (1884 р.).

Загадка як особливий жанр народної творчості й до сьогодні привертає увагу вчених різних галузей знань: фольклористики, етнопедагогіки, філософії, педагогіки, етнографії, лінгвістики, літературознавства, історії, культурології тощо. Як об’єкт наукового вивчення цей самостійний жанр фольклору ніколи не був поза колом наукових інтересів мовознавців. Такий своєрідний вияв духовно-практичного досвіду соціуму цікавив лінгвістів з різних боків.

Останні десятиліття українські загадки були зіставлені з німецькими [1]. Мовну структуру загадки, зокрема семантичний та синтаксичний аспекти дослідив Г. А. Онищенко [2], поетику українських народних загадок визначала Н. В. Салтовська [4], Н. М. Пасік [3] вивчала власні назви в українській фразеології та пареміології. Проте розвідка дослідниці не досконала, не повна, класифікація онімів не новітня, що й зумовило актуальність нашої розвідки.

У загадці наявні ряди асоціативних символів, архетипів української культури, що характерні для всіх фольклорних жанрів. Такий ефект досягається не лише апелятивною лексикою. Серед лексичного складу народних загадок нерідко фіксуються оніми, що позначають різні денотати. Оскільки мовна картина світу будь-якого етносу наповнена великою кількістю пропріальної лексики, то вирішальну роль у формуванні символічних значень, які є обов’язковим компонентом загадки, відіграють асоціації, які супроводжують інтенсіональне поняття та екстенсіональний зміст Стилістичні особливості онімів залежать від індивідуальної манери письменника, його особистості та культурно-історичної епохи, до якої належить автор.

Ономастикон українських загадок не можна вважати надзвичайно багатим та розвиненим. Проведений аналіз переконує, що найчастіше серед пропріативів у тестах досліджуваного фольклорного типу є антропоніми, а це засвідчує, що антропоцентричність – характерна ознака метафори-загадки. Зовсім не зафіксовано антропонімів серед відгадок на загадки, що є абсолютно зрозумілим. Серед антропонімів засвідчено не лише імена, причому чоловічі імена дещо частіше. Метафоричні висловлювання через антропоніми можуть закодовувати різні денотати.

Перша тематична група містить відгадки – предмети матеріального світу, рукотворні вироби людини: Мій брат Кіндрат попід землю ходить, червінці знаходить (плуг); Присів Гнат, при землі не знать (криниця); Ігнатко, при землі не знатко (льох); Кіндрат, мій брат, пристав до землі і не знать (льох); Чорний Іван, дерев’яний каптан, де носом проведе, там помітку кладе (олівець); У носатого Івана одежина дерев’яна. Він у чистім полі ходить і по ньому носом водить. Не стрижений, не чесаний – гострим ножем затесаний (олівець).

У цій групі виокремимо підгрупу, де відгадками є ідеальні явища, реалізовані на папері: Олівці Петрусь узяв, швидко щось намалював. Хоч крути, а хоч верти, має тільки три кути (трикутник).

Також чоловічі імена використовуються в текстах досліджуваного нами самостійного жанру фольклору для приховування денотата природного походження, зокрема рослинного світу або для номінації частин тіла людини, або ж для називання результату праці людини з природних матеріалів. Такі загадки становлять другу за чисельністю групу: Мій брат Кіндрат через землю пройшов, золото найшов (зерно); Було собі два брати і обидва Кіндрати, через доріжку живуть і один одного не бачать (очі); На смак чудова, жовта, медова, їсть її малий Павлуша, здогадались, що це? (груша); Маленький Опанас личком підперезаний (снопи); Маленький Танасій личком підпоясаний (снопи), Іван-білобран в білу сорочку вбрався, під землею сховався (часник).

Можна виокремити ще одну групу загадок з антропоцентричним чоловічим чинником, яка містить загадки, де відгадкою є назва людини за професією або ж уподобаннями. Така група дуже нечисельна: Ковзани Василько взяв і усіх зачарував, він до цього має хист, бо Василько … (фігурист).

Жіночі імена також фіксуються в текстах загадок, проте поділ відгадок на матеріальний і нематеріальний світ значно менший. Отже, виділяються групи, в яких жіночі антропоніми кодують предмети природного походження або явищ природи. Серед таких загадок зафіксовано одну, в тексті якої наявний, крім антропоніма, астронім. Наприклад: Олена зелена, не сіяна, не саджана, хто доторкнеться, той обпечеться (кропива); Довга Настя простяглася, якби встала, то б до неба дістала (дорога); Серед літа, мов пір’їнки, стиха падають сніжинки. Під віконечком у Олі цвітом вкрилися (тополі), Сидить Марушка в семи кожушках, хто її роздягає, той сльози проливає (цибуля), В лузі вдосвіта Галинка погубила намистинки. Сонце встало, позбирало, а Галинці не віддало (роса).

Другу групу, де відгадкою є предмет – результат людської праці, репрезентує така загадка: Оля вийшла погуляти, дощик взявся пустувати. Не злякає дощик Олю, бо відкрила … (парасолю).

Рідше засвідчено загадки, в яких функціонують одночасно жіноче та чоловіче наймення: Що за струмінь-водоспад? В спеку кожен йому рад, в нашім парку – гарний, гожий – веселить він перехожих. В’ються вгору води потоки, краплі бризкають нівроку … Знають Юля і Роман, ця загадка про … (фонтан); Нові зачіски у Олі, Петруся, Галинки, Колі. Всі охайні, дуже гарні, бо були у … (перукарні); Не хижак, а зуби має, не гризе і не кусає, а розчеше кіски Олі, чубчик Петрикові й Толі … (гребінець); Витирають залюбки ноги, руки малюки. Витирають щічки Павлик та Марічка … (рушник).

Надзвичайно рідкісним явищем є вживання у текстах українських загадок прізвищ: Чотири чотиренки, два Федоренки тягнуть мотулицю за хвіст на вулицю (коні, орачі, плуг).

Об’єктом метафоризації, метонімізації, внутрішньо-образної структуризації в текстах загадки стає будь-яка реалія навколишньої дійсності.

Досить нестандартним для загадок з антропоцентричним принципом є метафоричний опис дій людини: Дерев’янки везуть, Костиники січуть, мокрий Мартин обертає – ніхто не вгадає (людина їсть).

Серед пропріативів загадкових текстів фіксуємо й топоніми, зокрема гідроніми, астіоніми.

Найчисельнішою, хоча й невеликою, групою загадок є такі, в яких наявні гідроніми – потамоніми: Величезний цей хижак на людей наводить жах, проживає в річці Ніл небезпечний (крокодил); Хтось над річкою Оріль Із дощем розбив таріль. Дощик вилився у річку, по собі залишив стрічку (веселка); Через Дунай глибокий біг кінь білобокий, як упав, заіржав – білий світ задрижав (гроза й грім).

В аналізованих українських загадках різного походження й часів виникнення фіксуються оніми також різного хронологічного характеру. Астіонім, зафіксований нами в досліджуваних текстах, не є давнім: Пливе щука з Кременчука, куди гляне – трава в’яне (косить коса).

Зафіксовано й таку загадку, в тексті якої є потамоніми, титулонім, племенонім, а відгадкою – астіонім: Прекрасне, горде й величаве стоїть на березі Дніпра князів-русинів вічна слава у назві міста ожива (Київ).

Нерідкісним явищем є такі випадки, коли відгадати потрібно певний реальний сувереннім або ж коли таке ономастичне поле названо в тексті: Мандрував йог без упину, бо шукав свою країну, Ви йому допоможіть, звідкіля він, підкажіть (Індія); У Австралії, дитино, чудернацька є тварина, і куди б не йшла гуляти – з нею в сумочці малята (кенгуру); Страус втік – не наздогнати, може, в лузі пошукати? Ні, в Австралії знайдемо, бо ім’я у нього … (ему).

Серед міфонімів, які постають у текстах жанру – загадка, зафіксовано міфоантропонім: Баба Яга, виломлена нога, весь мир годує, сама голодна (соха), та міфосувереноніми: Паперовий кораблик щодня відпливає в країну Знання, а надвечір оцей корабель повертається в рідний (портфель).

Серед українських загадок є й такі, де оніми виступають прихованим денотатом, який треба відгадати. Серед таких закодованих відповідей здебільшого говориться про астроніми, які здавна ваблять й цікавлять людей, а також допомагають пізнати світ і організовувати господарське життя. Частіше люди метафорично описують найбільшу зірку – Сонце: Гарне, добре, на всіх людей дивиться, а людям на себе дивитися не дозволяє; Не вимести, не винести, не викопать (промінь сонця); Серед лісу-лісу черепок жару лежить (сонце).

Місяць як небесне тіло рідше Сонця є відгадкою в українських загадках, причому функціонувати в ролі прихованих денотатів можуть ці астроніми одночасно: По соломі ходить, а не шелестить (Сонце й Місяць).

Зрідка трапляються загадки на сакральну тематику. В їхніх текстах є геортоніми і теоніми: На Святвечір у селі вкупці дітоньки малі жодну хату не минають, господарів величають. Що ж співають всі, скажи, і до гурту теж біжи (колядки, щедрівки); Сірі воли до Бога ревли (дзвін); Кого Бог ніколи не бачить (такого як сам).

Отже, проведений аналіз пропріальної лексики в текстах українських загадок засвідчує наявність антропонімів (чоловічих та жіночих імен, українських прізвищ), астронімів, потамонімів, геортонімів, суверенонімів, астронімів, теонімів. Серед міфонімів зафіксовано вживання міфосувереноніма, міфоантропоніма. Трапляються випадки функціонування в загадках титулонімів та племенонімів, проте такі випадки поодинокі.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.   Захарова Н. В. Лінгвокультурологічні особливості українських і німецьких загадок: структура, семантика, прагматика : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.17 «Порівняльно-історичне і типологічне мовознавство» / Н. В. Захарова. – К., 2009. – 18 с.

2.   Онищенко Г. А. Мовна структура української народної загадки (семантичний і синтаксичний аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Г. А. Онищенко. – Дніпропетровськ, 2006. – 21 с.

3.   Пасік Н. М. Власні назви в українській фразеології та пареміології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.01 «Українська мова» / Н. М. Пасік. – К., 2000. – 15 с.

4.   Салтовська Н. В. Поетика українських народних загадок : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.01.07 «Фольклористика» / Н. В. Салтовська. – К., 2004. – 12 с.

5.   Торчинський М. М. Структура онімного простору української мови : монографія / М. М. Торчинський. – Хмельницький : Авіст, 2008. – 548 с.

6.   Ятченко В. Ф. Метафізичні виміри української дохристиянської міфології : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра філ. наук : спец. 09.00.04 «Філософська антропологія, філософія культури» / В. Ф. Ятченко. – К., 2002. – 21 с.