Василь Денисюк. ІСТОРІЯ ЧИСЛІВНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЧОТИРЬОХ ДЕСЯТКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

30.12.2015 09:53

Василь Денисюк

м. Умань, Україна

 

ІСТОРІЯ ЧИСЛІВНИКІВ НА ПОЗНАЧЕННЯ ЧОТИРЬОХ ДЕСЯТКІВ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

 

Числівники становлять незначний лексично замкнутий клас слів, який хоч і має довгу історію свого формування, проте в основі поповнення «ілюзорно» новими одиницями лежать назви чисел першого десятка та запозичення в староукраїнський (мільйон, мільярд) та новоукраїнський (квадрильйон, пентальйон, секстильйон та ін.) періоди розвитку мови. Формування числівників як самостійного класу слів завжди перебувало в полі зору дослідників мови [1; 2; 3; 4; 6; 7]. Особливо це стосувалося назв одиниць, відмінності між якими протягом історичного розвитку сягнули далеко за фонетичні. Це стосується насамперед числівників сорок та дев’яносто, властивих тільки східнослов’янським мовам.

У нашій невеликій розвідці проаналізуємо історію становлення форми числівника сорок в українській мові. Так, погляди мовознавців можна поділити на три групи: одні з них доводять, що числівник сорок є запозиченням із грецького (τε)σσαράκουτα «сорок» або з τεσσαρακοστή ß сгр. σαρακοστή «сорокаденний піст» (Brückner, 507; Фасмер, ІІІ, 722); інші схильні вважати, що сорок є східнослов’янським утворенням, що виникло внаслідок перенесення назви мірки на кількість предметів, уміщену в ній [2; 6; 8]; ще інші – запозиченням з тюркських мов з відповідними фонетичними змінами (Фасмер, ІІІ, 723). Проте й донині українські мовознавці вважають, що числівник сорок «задовільної етимології не має» (ЕСУМ, V, 356).

Ілюстративний матеріал, поданий І. І. Срезневським у словниковій статті сорокъ, демонструє, що цей номен у ХІІІ–ХІV ст. уже був міжчастиномовним омонімом, уживаючись із двома значеннями, об’єднаними, проте, спільною «числовою» семою: а) у сполученні з назвами тварин – як іменник на позначення вмістища для зберігання і транспортування різних речей (переважно шкір тварин): Се заложи Уласеи... пол села... въ дєсати рублѣхъ да въ трехъ сорокѣхъ бѣлки (Срезн., ІІІ, 465); А другъ у друга межу переоретъ или перекоситъ на одиномъ полѣ, вины боранъ, а межи селъ межа тридцать бѣлъ, а княжа межа три сороки бѣлъ (Срезн., ІІІ, 465); А далъ ... на тихъ трехъ селѣхъ полшестадесять сороковъ бѣлки, а пополонка конь воронъ въ пять сороковъ (Срезн., ІІІ, 465); Дано на немъ сорокъ бѣлки (Срезн., ІІІ, 465). Спорадично лексему сорок «мішок, торба» засвідчено в пам’ятках аж до ХVІІІ ст.: Потым псковяне, видячи упор его усиловъный, a не могучи войску литовскому противитися, доброволне поддали ся з мѣстом Псковом и зо всѣм князством Витолтови, и голд ему на кождый рок доступили платити, a то их была дань: 5000 червонных золотых; фризов немецких, котрых доставали з Нарвы, пристани своей листанской; 50 футер всяких и шкур звѣринных, каждого зособна по полсорока; вовков, до того медведев, рисев, лисов, соболей, кун, бѣлок, горностаев по сороку (ХЛЖ, 80–81); A Великий Новгород здавна был можный, маючи под собою князств пять, и всей Руси там был склад купецкий; мѣли тежь под своею державою на всход слонца длиною краин на сто пятдесять миль, аж до мора Ледоватого широко, але Витолт, князь литовский, пригнал их до такового голду, иж ему на кождый рок мусѣли платити до скарбу десять тисячь чирвонных золотых и з самого одного мѣста Новгорода, по сту фризов немецких, по десять сороков футер всяких, соболих, куних, рисих, лисих, горностаевых и бѣлячих (ХЛЖ, 81); б) у сполученні з назвами – грошовими одиницями – як числівник, що вказує на точну кількість: Аже кто оубиеть княжя моужа въ разбои, а головника не ищють, то вирьвьноую платити, въ чьеи же вьрви голова лежитъ, то к̃ гр(в)нъ, паки (ли) людинъ, то сорокъ гривенъ (Срезн., ІІІ, 465).

Велика кількість контекстів, у яких сорок ужито на позначення вмістища для речей, товару, дозволяє погодитися з Ю. О. Карпенком, який зазначав: «Цілком можливо, що найдавніша фіксація сорок саме в Новгороді, з його великим обсягом торгівлі хутром, не є випадковою. Саме тут були сприятливі умови для переходу сорок у загальнонародну мову в значенні числа. Звідси, разом з новгородськими купцями та їх товаром, нова назва могла поширитись по всій Русі … Вживання цього слова з різними назвами хутра вперше порушується тим, що сорок починає поєднуватись з назвами металевих грошей» [2, 24–25].

Якщо гіпотезу про входження іменника сорок з економічної сфери у власне числову можна вважати задовільною, то важко погодитися з тими мовознавцями, які або ж спрощено змальовують долю цього номена на українському мовному ґрунті, або ж убачають у його функціонуванні іншомовні впливи. Так, Ф. П. Медвєдєв писав, що «з цього часу [ХІІІ–ХІV ст.] числівник сорок у писаних пам’ятках мови української народності вживається послідовно» [5, 198]. Т. Б. Лукінова, навпаки, про подальшу долю слова сорок зазначає: «На українському ґрунті, хоча теж здавна вживаним був числівник сорок, у пам’ятках, особливо тих, що відбивають старослов’янський або польський вплив, звичним є четыре десятъ» [4, 289]. Важко погодитися з обома думками хоч би тому, що давній числівник чотиридесять ще й нині продовжує функціонувати в сучасних говірках української мови (про це також пише Т. Б. Лукінова [4, 289]).

Досліджувані нами писемні пам’ятки засвідчують, що форма чотырдесять у різних фонетичних варіантах функціонувала в текстах різних жанрів, писаних на всій українській території: писань оу перевалехъ семои тисѧчи девѧ(т) сω(т) чотырдесѧтого лѣта мисѧца Авгүста семого на(д)цѧ(т) днѧ (Розов, 142); … сукна на барву пахо(л)комъ, каразεи, поставовъ чоты(р)дεся(т), куплε(н) (АКЖМУ, 119); … монεты лито(в)скоε чотыридεсят (АКЖГУ, 303); Року тисεча шε(ст)со(т) чоты(р)дεся(т) чε(т)вε(р)то(г)[о] мца фεвъраля два(д)цато(г)[о] дня (ККПС, 289); Которим на одсіч сам король с посполитим рушеннем в п’ять неділь в тисячах чотиридесятих пошовши, под Зборовом оскочоний от козаков і татаров, где сам Хмельницький і ган, цар кримський 132, будучи, так нагнали в сак ляхов, же аж ся попод вози і в вози крили пред кулями і стрілами, где больш їх погинуло, ніжлі под Збаражом (ЛЛ, 125); Сесь чтырдєсту от роду не дошол зуполна. Оле, смерти срокгая, то жесь неумовна, Неумовна и слѣпа (См., Лямент, 208); Умéр Моисéй: Ізрáиль гóрко ся смущáєт, Прéз чтыридесять днíй лъзьì зъ жáлм выпущаєт (Андрієвич, Лямент, 386); … сорочины по грецку τεσσαραχοσα тоєстъ, чотырдесѧтогω днѧ по оумерломъ памѧть ω(т)правуємъ (Зах. Коп., Омілія, 161); Обачишъ такоє казаньє у ст̃огω Василїѧ Великогω, на чтырдесѧтъ мч̃никωвъ и у ст̃го Іωанна Златоустогω, на похвалу ст̃ыхъ верхωвныхъ ап(с)тлъ Петра и Павла (Галят., Наука, 217); Але оного фортуна омилила: бо що учинилъ былъ засадку войскъ своихъ пѣхоти тисячей четиридесять, усе тое знесено от короля полского, ажъ и самъ везиръ не видеръжалъ з своими войсками, але за помощію божіею и тіе розбити стали, же у малой купѣ мусѣлъ утѣкати, оставивши гармати, намети – усе, що при собѣ мѣли (ЛС, 159); В день четиридесятый в церков принесенный, от Симеона и Анны хвалами почтенный. [Лук., IV] (Вел., 105); Отповидѣл ему Михаил Александровичь, боярин московский: «Нѣт, вел[икий] князю, у нас четыредесять бояринов московских, двенатцети князей бѣлоозерских, тритцети посадников новгородских, дватцети бояринов коломенских, чотыредесят бояринов серпохотских, дватцети бояринов переяславских, дватцети пяти бояринов костромских, тритцети пяти бояр владимерских, осми бояр суждалских, чотыредесят бояр муромских, дватцети трох бояр дмитровских, тритцети бояр ростовских, шестидесят бояр можайских, тритцети бояр звенигородских, пятнатцети бояр тверских, пятнатцети бояр углецких, седмдесяти бояр ярославских, тритцети началников литовских, а от всѣх полков всей дружины воинской, положивших головы своя за честь божию и за тебе, князя своего, и отчество свое, двѣстѣ пятдесят и три тысячи» (ХЛЖ, 59–60). Звичайно, в досліджуваних пам’ятках домінує форма сорок. Однак наведені контексти дозволяють стверджувати, що витіснення форми четыредесятъ – не одномоментне явище. На відміну від усталених поглядів, вона продовжувала, правда з дещо меншою активністю, функціонувати й у староукраїнський період. Можна припустити, що витіснення цієї форми спочатку торкнулося лівобережної частини України, де з кінця ХVІІ ст. почали впроваджувати російський канцелярський порядок, який уже давно не знав складної, тим паче складеної форми числівника. Неабияку роль відіграв і людський фактор, підкріплений вимогами ділового стилю (чіткість, стандарт, перехід між частинами тощо), який поступово витіснив спочатку з ділової мовної практики форму чотиридесят, замінивши її на сорок та зробивши літературною нормою. Це поширилося й на живе мовлення, яке, однак, ще локально продовжує зберігати давній варіант.

 

Умовні скорочення

АКЖГУ – Актова книга Житомирського гродського уряду 1611 року / Упоряд. А. М. Матвієнко, В. М. Мойсієнко. – Житомир, 2002. – 390 с.

АКМЖУ – Актова книга Житомирського міського уряду кінця ХVІ ст. (1582–1588 рр.) / Підг. до вид. М. К. Бойчук. – К.: Наук. думка, 1965. – 190 с.

Вел. – Величковський І. Твори / Вст. ст. С. І. Маслова, В. П. Колосової, В. І. Крекотня; Підгот. тексту та комент. В. П. Колосової, В. І. Крекотня; Відп. ред. Л. Є. Махновець. – К.: Наук. думка, 1972. – 191 с.

Галят., Наука – Галятовський I. Наука албо способ зложеня казаня // Галятовський І. Ключ розуміння / Підг. до вид. І. П. Чепіги. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 211–238.

ЕСУМ – Етимологічний словник української мови: В 7 т. / За ред. О.С. Мельничука. – К.: Наук. думка, 1982–2006. – Т. 1–5.

Зах. Коп., Омілія –      Копистенський З. Оміліа албо казаньє на Роковую Памѧть в Бs̃ѣ Велебногω Блж̃еннои Памѧти ω(т)ца Єлїссеѧ в схиммонасех Єvθvмїа Плетенецкогω Архїмандрита Печерского Кіевско(г) // Тітов Хв., проф. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в XVI – XVIII вв.: Всезбірка передмов до українських стародруків. – К., 1924. – С. 147–172.

ККПС – Книга Київського підкоморського суду (1584–1644) / Відп. ред. В. В. Німчук. – К.: Наук. думка, 1991. – 344 с.

ЛЛ – Львівський літопис // Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець: Джерелознавче дослідження. – К.: Наук. думка, 1971. – С. 99–124.

ЛС – Лѣтопись Самовидца по новооткрытымъ спискамъ съ приложеніемъ трехъ малороссійскихъ хроникъ: Хмельницкой, «Краткого Описанія Малороссіи» и «Собранія Историческаго». – К., 1878. – С. 1–207.

Розов – Розов В. Українські грамоти. Том 1: XIV в. і перша половина XV в. – К., 1928. – 4 с. + 176 с. + 75 с. + IX с.

См., Лямент – Смотрицький М. Лямент // Українська література XVII ст. / Редкол.: І. О. Дзеверін, О. Т. Гончар, Ю. Е. Григор’єв та ін.; ред. тому О. В. Мишанич. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 203–218.

Андрієвич, Лямент – Андрієвич Д. Лямент // Українська поезія: Кінець ХVІ – початок ХVІІ ст. / Упорядн. В. П. Колосова, В. І. Крекотень. – К.: Наук. думка, 1978. – С. 384–390.

Срезн. – Срезневский И. И. Материалы для словаря древнерусского языка. – СПб., 1893–1912. – Т. І–ІІІ.

ХЛЖ – Хроника Литовская и Жмойтская // Полное собрание русских летописей / АН СССР; Ин-т истории СССР; Отв. ред. Б. А. Рыбаков. – М.: Наука, 1975. – Т. 32. – С. 15–127.

Фасмер – Фасмер М. Этимологический словарь русского языка: В 4 т. – М.: Прогресс, 1986–1987. – Т. 1–4.

Brückner – Brückner A. Slownik etymołogiczny języka polskiego. – Warszawa: Wyd. Wiedza, 1957. – 806 s.

 

Література

  1. Карпенко Ю. А. История форм количественных числительных в украинском языке: Автореф. дисс. … канд. филол. наук. – Черновцы, 1956. – 18 с.
  2. Карпенко Ю. О. Історія східнослов’янського числівника сорок // Питання історії і діалектології східнослов’янських мов: Наукові записки Чернівецького державного університету. Серія філол. наук. – Т. 31. Вип. 7. – Чернівці, 1958. – С. 23–32.
  3. Крижанівська О. Числівникові форми в «Актовій книзі Житомирського гродського уряду 1611 року» // Волинь-Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. – 2010. – № 22. – Т. 1. – С. 93–99.
  4. Лукінова Т. Б. Числівники в слов’янських мовах (порівняльно-історичний нарис). – К.: Наук. думка, 2000. – 370 с.
  5. Медведєв Ф. П. Нариси з української історичної граматики / За заг. ред. І. К. Білодіда. – Х.: Вид-во ХДУ, 1964. – 247 с.
  6. Самійленко С. П. З історичних коментаріїв до української мови. Числівник // Українська мова в школі. – 1954. – № 4. – С. 3–15.
  7. Супрун А. Е. Славянские числительные. Становление числительных как особой части речи. – Минск: Изд-во БГУ, 1969. – 232 с.
  8. Цыганенко Г. П. Этимологический словарь русского языка: Более 5000 слов. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Рад. шк., 1989. – 511 с.

 

Назад