Тетяна Ліщук ЗОВНІШНІСТЬ ЛЮДИНИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВИХ СТУДІЙ
Тетяна Ліщук
м. Хмельницький, Україна
ЗОВНІШНІСТЬ ЛЮДИНИ ЯК ОБ’ЄКТ НАУКОВИХ СТУДІЙ
Початок ХХІ ст. характеризується низкою наукових розвідок, де один і той же об’єкт може досліджуватися різними галузями знань із певною метою. Саме до категорії таких різноаспектних одиниць і належить зовнішність, кожен елемент якої свідчить про внутрішній світ людини, її почуття, погляди й цінності. Зазвичай у зовнішній характеристиці людини виокремлюють такі категорії: фізичні ознаки (фігура, обличчя, характерні прикмети, шкіра і фізичні недоліки тощо), прикраси / дорогоцінності, косметика, аксесуари, одяг, модифікація (елективні зміни тіла) тощо. Крім того, є низка ознак зовнішності, на які звертається увага лише за певних обставин: колір обличчя, гігієна, охайність, написи, емблеми і картинки на одязі, татуювання та інші модифікації, хороший смак, стиль, образ, консерватизм, практичність та екстравагантність, сексуальність, неохайність.
Наявність великої кількості зовнішніх характеристик і сприяє тому, що зовнішність людини сьогодні стає предметом вивчення для різних галузей. Багатофункціональний психологічний процес сприйняття іншої людини, її зовнішніх ознак, співвіднесення їх із її особистісними характеристиками й інтерпретація та прогнозування на цій основі її вчинків вивчає соціальна перцепція. Об’єктом її уваги є лише зовнішні ознаки, серед яких найбільш інформативні – зовнішній вигляд (фізичні дані, одяг) і поведінка (дії, експресивні реакції). Оцінюючи ці ознаки, спостерігач може зробити певні висновки про внутрішні психологічні властивості об’єкта [4, с. 484].
З’ясувати психологічну сутність людини за зовнішніми ознаками частин тіла, виразними рухами та іншими особливостями поведінки людини намагаються такі галузі знань, як фізіогноміка, френологія, хіромантія, астрологія, графологія тощо.
На сьогодні найбільш детально теоретичні основи портретної ідентифікації особи та системи опису зовнішнього вигляду людини розроблено у криміналістиці (так званий «словесний портрет»). Саме такий аспект в описі людини є найбільш оптимальним у контексті нашого дослідження, особливо при створенні структури концепту «зовнішність людини».
Вчення про ознаки зовнішності людини, їхні матеріальні та ідеальні відображення, методи й засоби їх фіксації і використання для встановлення фактів, які відіграють важливу роль у розкритті та розслідуванні злочинів, називається криміналістичною габітологією, або габітоскопією [1, с. 183].
Кожній людині притаманний комплекс ознак зовнішності, які містять достатній обсяг інформації ідентифікаційного характеру для того, щоб виокремити її зі значної кількості людей. Структура зовнішнього вигляду людини складна й містить у собі систему елементів – частин, деталей зовнішнього вигляду, які можуть бути цілком виразно виділені при візуальному вивченні. У криміналістичній літературі елементи зовнішності класифікують на власні та супутні.
Значне місце у вивченні людини (людства) на всіх історичних етапах розвитку належить антропології. Зокрема, за допомогою певних фізичних ознак (форми волосся, ступеня розвитку третинного волосяного покриву (вуса, борода), пігментації шкіри та волосся, пропорцій тіла, ваги, зросту, форми носа, довжини та ширини черепа, форми обличчя, а також даних про гени, групи крові, форми зубів, узорів на пальцях та ін.) створюється система об’єктивного визначення антропологічних типів людей в етнічній антропології.
Першу наукову спробу опису українського антропологічного типу здійснив на початку ХХ ст. Хведір Вовк (1847–1918), який зазначав, що українці темноволосі, темноокі, вищі за середній зріст чи високого зросту, брахіцефальні, порівняно високоголові, вузьколиці, з рівним і досить вузьким носом, з порівняно короткими верхніми та довшими нижніми кінцівками.
Отже, етнічний образ зовнішності – це сукупність уявлень і асоціацій, що склалися історично і тому є достатньо стійкими. Вони відображають пізнавальний, соціальний і культурний досвід народу, включають також емоційний, прагматичний та естетичний аспекти його сприймання й оцінки [3, с. 8].
Не залишають поза увагою зовнішність людини й літературознавці та лінгвісти, адже одним із найбільш продуктивних засобів зображення й аналізу внутрішніх якостей головних героїв залишається їхня портретна характеристика. Зокрема, Т. В. Валюкевич визначає зовнішність людини «як цілісний образ – гештальт, як лінгвально втілену сукупність уявлень про зовнішні анатомічні, функціональні й соціальні ознаки людини» [2, с. 1].
Таким чином, зовнішність людини здавна була об’єктом вивчення різних галузей знань, які намагались довести зв’язок людської душі з навколишнім світом через культуру, соціальні відносини, естетичне сприйняття однієї людини іншою.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Біленчук П. Д. Криміналістика (криміналістична техніка) : курс лекцій / П. Д. Біленчук, А. П. Гель, М. В. Салтевський, Г. С. Семаков. – К. : МАУП, 2001. – 216 с.
2. Валюкевич Т. В. Концепт ЗОВНІШНІСТЬ ЛЮДИНИ в англійській мовній картині світу : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : спец. 10.02.04 «Германські мови» / Т. В. Валюкевич. – Харків, 2015. – 20 с.
3. Махній М. Незвичайна антропологія : науково-популярний курс / М. Махній. – Чернігів : ЧНПУ, 2011. – 188 с.
4. Москаленко В. В. Соціальна психологія : підручник / В. В. Москаленко. – К. : Центр учбової літератури, 2008. – 688 с.