Тетяна Ільчук КОЛЬОРАТИВИ ЯК СКЛАДОВА ІДІОСТИЛЮ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
Тетяна Ільчук
м. Житомир, Україна
КОЛЬОРАТИВИ ЯК СКЛАДОВА ІДІОСТИЛЮ ВАЛЕРІЯ ШЕВЧУКА
Об’єкт нашого дослідження – роман Валерія Шевчука «Стежка в траві. Житомирська сага», предмет – кольороназви та їх похідні в зазначеному творі, які ми виявили методом суцільної вибірки та проаналізували їхні стилістичні функції, особливості функціонування, виявили їх роль і значення в контексті художнього твору.
Значення кожного кольору формувалося протягом багатьох років і ґрунтувалося переважно на особливостях впливу кольору на людину та на асоціаціях, які викликають цей колір у неї. Традиційно кольори темної гами несуть не тільки позитивне, а й негативне значення. Їх уживання Валерій Шевчук пов’язує з негативними сторонами життя людей. Кольори світлої гами у творі мають позитивне значення, викликають позитивні емоції в читача, лише в деяких випадках, коли відбувається зрушення в семантичній структурі лексеми, колір набуває вираженого негативного значення.
Валерій Шевчук у психологічному творі «Стежка в траві. Житомирська сага» використав значну кількість прикметників-кольороназв. Серед них найбільш уживаними є: блакитний, зелений, жовтий, червоний, білий, коричневий, золотий, срібний, рудий (оранжевий), сірий, рожевий, срібний, чорний і синій. Переважна більшість цих слів має первинну, типову для української свідомості семантику. Зокрема, чорний колір автор використовує зазвичай для опису настрою гепання кольору обличчя, одягу. Найуживанішим є білий (тобто нейтральний) колір, який у творі несе найбільше навантаження й окреслює найрізноманітніші сторони життя: «білі сорочки», «білий чоловік», «білі вуста», «білий світ». Менш улюбленими кольорами є коричневий, брунатний та рожевий, які використані досить рідко.
Крім того, прикметники-кольороназви стали твірними для виникнення низки дериватів, передовсім прикметників (червонястий, найчервоніший, червонолиций, синюватий, синьолиций, рожевуватий), рідше – іменників, дієслів і прислівників (синьомороз, синява, Зелений театр, червонію, зрожевіти, біліти, синіє, синьо, зелено, біло).
Особливістю творчої матери В. Шевчука в утворенні похідних від назв кольорів, як свідчить представлений матеріал, є значна кількість складних прикметників (жовтогарячий, темно-червоний, яскраво-червоний, яскраво-синій, ясно-синій, брудно-синюватий, прозоро-синій, бруднувато-сірий, сіро-жовтий, світло-зелений, зелено-жовтий, рожево-тріпотливий, брудно-білий, сиво-чорний).
Варто зазначити, що автор вдається як до прямих, так і до образних значень кольорів не лише тоді, коли перед ним стоїть завдання описати невідоме явище, а найчастіше тоді, коли відоме явище він хоче розкрити в якомусь новому, незвичайному зв’язку з іншими явищами людського буття. Усі зазначені назви кольорів у творі використано у двох значеннях: первинному – прямому та вторинному – переносному: чорний ґудзик, чорним павуком розіп’явся міст тощо.
Отже, кольороназви – важлива складова ідіостилю Валерія Шевчука, свідченням чого є їх доцільне й умотивоване використання в романі «Стежка в траві. Житомирська сага».