Світлана Шило ПІДХОДИ ДО ПОТРАКТУВАННЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ
Світлана Шило
м. Черкаси, Україна
ПІДХОДИ ДО ПОТРАКТУВАННЯ КАТЕГОРІЇ МОДАЛЬНОСТІ
Дослідники неодноразово акцентували на багатоаспектності явища модальності, зауважуючи, що «напевно, немає іншої категорії, про мовну природу й склад часткових значень якої висловлювали б таку кількість різноманітних і суперечливих думок» [1, с. 37]. Значний внесок у дослідження модальності зробили такі вчені: Ш. Баллі, О. І. Бєляєва, В. В. Виноградов, Л. С. Єрмолаєва, А. П. Загнітко, Г. О. Золотова, В. З. Панфілов, Р. Л. Ярцева та ін. Однак явище модальності залишається об’єктом дослідження багатьох лінгвістів, оскільки модальні слова і словосполучення постають одним із найсуперечливіших розрядів слів, що й привертає увагу дослідників.
Мета розвідки – проаналізувати різні підходи до розуміння категорії модальності, з’ясувати систему поглядів на її статус і типологію, виокремити диференційні ознаки об’єктивної і суб’єктивної модальності.
Складність змістової природи модальності спричинила неоднозначність трактування цього поняття. Парадигма дослідження категорії модальності охоплює такі підходи: семантичний (В. В. Виноградов, Г. В. Колшанський, І. Б. Хлєбнікова), синтаксичний (В. Г. Гак, І. Р. Вихованець, М. В. Мірченко, Л. С. Єрмолаєва), граматичний (Р. О. Будагов), функційно-комунікативний (І. Р. Гальперін, С. Т. Шабат-Савка) та ін.
У великому енциклопедичному словнику модальність (від лат. modus – міра, спосіб) витлумачена як функційно-семантична категорія, що виражає різні види відношення висловлення до дійсності, а також різні види суб’єктивної кваліфікації повідомлення [9, с. 303].
О. О. Селіванова кваліфікує модальність як категорію мови й мовлення, що виражає реальні / ірреальні відношення висловлення до дійсності або суб’єктивну кваліфікацію повідомлення мовцем [7, с. 383]. О. С. Ахманова акцентує увагу на її сутності як поняттєвої категорії зі значенням ставлення мовця до висловлення та відношення висловленого до дійсності [1, с. 237].
Узагальнене визначення модальності пропонує А. П. Загнітко, акцентуючи на різних підходах до розуміння цього поняття. Модальність постає і як граматична категорія (інколи її кваліфікують як семантико-граматичну (граматико-семантичну), семантичну) багатоаспектна категорія, що виражає відношення змісту висловлення до дійсності та оцінку цього відношення з боку того, хто говорить (або пише) [4, с. 247]. У річищі функційного підходу модальність витлумачена як функційно-семантична мовна категорія, «що є носієм різних видів відношення повідомлень до дійсності, мовця до того, про що він повідомляє слухачеві (як до правдивого / неправдивого, гарного / поганого, реального / ірреального, можливого / неможливого тощо)» [Там само].
Сучасна концепція категорії модальності пов’язана з поділом її на об’єктивну та суб’єктивну. Об’єктивну модальність уважають інваріантом, а основними засобами її вираження слугують категорії способу та часу. Значення, що відображають ставлення мовця до змісту висловленого, позначають терміном «суб’єктивна модальність». Основними засобами вираження останньої є інтонація, модальні слова, дієслова, частки, вставні слова і словосполучення, порядок слів тощо. Така диференціація представлена у працях В. М. Бондаренка, Л. С. Єрмолаєвої, А. П. Загнітка, Г. О. Золотової, Н. Ю. Шведової та ін.
Незважаючи на спільну концепцію дослідників, наявні деякі особливості трактування. Зокрема, Н. Ю. Шведова, розмежовуючи об’єктивну і суб’єктивну модальність, до модальних значень зараховує лише об’єктивно-модальні, тобто значення відношення того, про що йдеться (повідомлюваного), до реальності. Водночас дослідниця зауважує, що модальними можна вважати й ті значення, які виражають ставлення мовця до повідомлюваного, тобто суб’єктивно-модальні значення [8, с. 215]. Л. С. Єрмолаєва виокремлює внутрішню та зовнішню модальність. Узявши до уваги категорію способу, дослідниця констатує, що «в системі дієслівних способів реальними постають не лише дії, що відбулися, а й такі, які відбуваються в певний відрізок часу, а також дії, реальність яких можлива, бажана, необхідна або ж допустима» [3, с. 98]. Ірреальність як значення об’єктивної модальності відображає відношення змісту речення до дійсності й засвідчує, що виражена дія з погляду мовця у визначений проміжок часу не реалізована або не може бути реалізована [Там само, с. 99].
Прихильником вузького тлумачення категорії модальності є М. В. Мірченко, який характеризує її як одну з підкатегорій предикативності (поряд із часом та способом), що виражає відношення реченнєвого змісту до дійсності з погляду реальності й ірреальності [5, с. 187]. В описі взаємозв’язків дослідник ототожнює поняття «спосіб» та «модальність».
А. П. Загнітко диференціює модальність на такі різновиди: 1) гіпотетична (семантика, що виражає невпевненість мовця в реальності повідомлення, лише її можливість, припущення); 2) ірреальна (один із полюсів модальності; опис ситуацій, що не мають, не можуть або не повинні мати місця в реальному світі); 3) реальна (виражає впевненість мовця в реальності повідомлення); 4) оцінна (один із полюсів модальності, основний «егоцентричний» механізм природних мов: модальні компоненти дають змогу не просто описати світ «як він є», але подавати суб’єктивний образ світу – світ, пропущений крізь призму свідомості та сприйняття мовця); 5) негативна (подання змісту висловлення як такого, що не відповідає дійсності); 6) предикатна (різновид модальності, виражений лексикою з модальним значенням, що входить до складу присудка: повинен, змушений, зобов’язаний; могти, хотіти; треба, слід та ін.); 7) об’єктивна (обов’язкова ознака висловлення, одна з категорій, що виражає відношення висловлення до дійсності як реальне або нереальне (ірреальне) і формує предикативну основу речення); 8) суб’єктивна (факультативна ознака висловлення, що вказує на ставлення мовця до змісту висловлення) [4, с. 247–250].
Отже, огляд вітчизняної та зарубіжної літератури дає підстави констатувати, що в сучасному мовознавстві існує декілька підходів до інтерпретації модальності. Складність змістової природи цієї категорії прогнозує можливість її лінгвістичного аналізу на різних рівнях. Урахування різноманітних аспектів лінгвістичної теорії сприятиме кращому розумінню процесу творення модальності висловлень, точнішій диференціації категорій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Ахманова О. С. Словарь лингвистических терминов / О. С. Ахманова. – М. : Сов. энциклопедия, 1969. – 608 с.
2. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка / Ш. Балли. – М. : Изд-во иностранной литературы, 1955. – 416 с.
3. Ермолаева Л. С. Типология системы наклонения в современных германских языках / Л. С. Ермолаева // Вопросы языкознания. – 1977. – № 4. – С. 97–106.
4. Загнітко А. П. Словник сучасної лінгвістики: поняття і терміни : у 4 т. / А. П. Загнітко. – Донецьк : ДонНУ, 2012. – Т. 2 – 350 с.
5. Мірченко М. В. Модальність як комунікативно орієнтована категорія речення / М. В. Мірченко // Граматика слова і граматика мови : зб. наук. пр. до ювілею д.ф.н., проф. І. Р. Вихованця. – Донецьк : ДонНУ, 2005. – С. 175–190.
6. Панфилов В. З. Категория модальности и её роль в конструировании структуры предложения / В. З. Панфилов // Вопросы языкознания, 1977. – № 4. – С. 37–38.
7. Селіванова О. О. Сучасна лінгвістика: термінологічна енциклопедія / О. О. Селіванова. – Полтава : Довкілля-К, 2006. – 716 с.
8. Шведова Н. Ю. Русская грамматика / Н. Ю. Шведова. – М. : Наука, 1982. – 709 с.
9. Языкознание : большой энциклопедический словарь / глав. ред. : В. Н. Ярцева. – 2-е изд. – М. : Большая Российская энциклопедия, 2000. – 668 с.