Світлана Харченко КРИТЕРІЇ СИНТАКСИЧНОЇ ПРАВИЛЬНОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Світлана Харченко
м. Київ, Україна
КРИТЕРІЇ СИНТАКСИЧНОЇ ПРАВИЛЬНОСТІ:
ТЕОРЕТИЧНИЙ АСПЕКТ
Призначення критеріїв встановлення синтаксичної норми ‒ засадниче: з одного боку, допомогти мовцеві оцінити та визначити, які граматичні форми, синтаксичні конструкції нормативні (правильні), а які – ненормативні (неправильні, помилкові), з іншого, дає підстави кодифікаторам кваліфікувати ту чи ту варіантну синтаксичну конструкцію як нормативну.
У науковій літературі, присвяченій питанням культури мови, натрапляємо на різні переліки критеріїв встановлення норми.
Наявність кількох критеріїв для встановлення літературної мови зумовлена тим, що в жодній мові не існує однієї універсальної засади мовної правильності. Саме тому для надання синтаксичній конструкції статусу нормативної застосовують сукупність часткових критеріїв, які між собою часом конфліктують. Одночасно важливо визначити, які критерії в кожному окремому випадку найважливіші і найістотніші, однак ситуативна сукупність критеріїв тільки ускладнюватиме процес синтаксичного унормування мови.
Традиційно визначають такі критерії літературної норми, як 1) територіальний критерій (культурно-історичний), 2) критерій авторитетних письменників, 3) критерій визнаних зразків, 4) критерій мовної традиції, 5) критерій відповідності законам мови, системі, структурі мови, 6) критерій поширеності (статистичний), 7) національний критерій, 8) формально-логічний критерій, 9) естетичний критерій [1; 2]. Уперше критерії літературної мови і в Україні, і СРСР окреслив М. Сулима 1928 року в статті «Проблеми літературної норми в українській мові» [3, с. 137].
Деякі з цих критеріїв, враховуючи історичні умови розвитку української мови, не є повністю об’єктивними: чи можливо застосувати ці критерії, наприклад, до синтаксичних конструкцій «чим … тим» «орудний відмінок + предикатив на -но, -то», пасивних структур, які є поширеними, мовною традицією підтримувані (спочатку примусово, а потім за звичкою) протягом останніх 80-ти років, є визнаним зразком тощо. Адже в 1933 році в «Резолюції Комісії НКО для перевірки роботи на мовному фронті в справі граматичній» проголошено: «Конкретно до цих націоналістичних рецептів належать наприклад: 1. Усування оруд, відмінка дієвої особи при формах на -но -то при пасивних присудках і атрибутах. Тип: «це зроблено мною», «затверджено з’їздом», «затверджений з’їздом». […] 11. Безоглядне усування нормальних в укр. мові порівняльних конструкцій типу: чим... тим, чим... то, (о) скільки... (о) стільки» [4, с. 149–150]. А методологічними засадами граматичного унормування визнано таке: «а) дослідження провадити єдино-правильною [так у тексті. – В. К.] діалектично-матеріалістичним методом, всебічно вивчаючи мовні факти й джерела, відкидаючи, як антидіалектичний, суб’єктивно-ідеалістичний прийом тенденційного добору джерел і довільної інтерпретації їх (практика нацдемівських шкідників); б) досліди граматичних явищ мусять бути спрямовані на виявлення й пізнання специфіки мовних фактів у всій різноманітності їх функціонування, отже і на доцільне (з погляду мовної політики пролетаріату) використання їх» [4, с. 152].
Крім того, цей перелік не передбачає критерії, які б охоплювали низку нових тенденцій використання мови – масмедіа, інтернет, адже українська мовна ситуація, як і інші, характеризується лібералізацією (що межує з байдужістю до правильності мовлення) стилів спілкування, комерціалізацією культурної сфери і компʼютеризацією спілкування.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Культура мови: від теорії до практики : монографія / Любов Струганець [та ін.] ; [за ред. Л. Струганець]. ‒ Тернопіль : Навчальна книга ‒ Богдан, 2015. ‒ 215 с.
2. Пилинський М. М. Мовна норма і стиль / М. М. Пилинський. ‒ К. : Наук. думка, 1976. ‒ 288 с.
3. Сулима М. Проблема літературної норми в українській мові / Микола Сулима // Шлях освіти. – 1928. – № 4. – С. 132–143.
4. Українська мова у XX сторіччі: історія лінгвоциду : документи і матеріали / упоряд.: Л. Масенко та ін. – К. : Вид. дім «Києво-Могилянська академія», 2005. – 399 с.