Ольга Молодичук. ГІДРОНІМИ ЯК ЗАСІБ ПРОСТОРОВОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ БАЛАДАХ
Ольга Молодичук
м. Умань, Україна
ГІДРОНІМИ ЯК ЗАСІБ ПРОСТОРОВОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНСЬКИХ НАРОДНИХ БАЛАДАХ
Активне використання гідронімів в усній народній творчості зумовлене передусім великим значенням для населення річок як транспортних засобів, охоронних ліній, джерел харчування. Як свідчать підрахунки (Аркушин Т. Я. Улюблена народом ріка// Культура слова. – Випуск 21. – К.: Наукова думка, 1981. – С. 68–71), із 2648 досліджених пісень у 325 йдеться про воду взагалі, у 127 ріки не мають назви, у 149 – виступає назва Дунай, і лише у 13 – Дніпро.
Аналіз українських народних балад на предмет реєстрування у них гідронімії підтверджує вищенаведені дані: у 70 баладах зустрічаються власні назви рік: 93 рази фіксується – Дунай, 20 разів – Дон, Дніпро, Дністер, двічі – Чорне море. Це найпродуктивніший клас топонімів і тому, що баладна розповідь тісно пов’язана із водною стихією взагалі, відповідно – і з назвами гідрооб’єктів. Вживаються гідроніми або у прямому значенні – з метою конкретної локалізації дії, або у переносному – як поетичний засіб. Незважаючи на розгалужену символічність значення і багатоаспектність стилістично-виражальних можливостей, власне термін річка в баладах самостійно практично не фіксується. Одиничні слововживання пов’язуються з трагічними подіями навіть тоді, коли ця лексема має демінутивне забарвлення: Як обняв (чоловік) же головочку Та й пішов до річечки (в якій втопилась його дружина) (Б.: р., 117).
Значно частіше така локалізація здійснюється за допомогою поєднання гідроапелятива річка з гідронімом Дунай: Та двох синочків сповила (вдова), – В Дунай-річку однесла (Б., 120); Та й кинув (чоловік) невдашечку до Дуная, до ріки (Б., 150). Наведені приклади переконують, що поетичний гідронімікон у баладах представлений передусім назвою Дунай. Ототожнення в однім слові апелятивного й онімного значення сприяє широкому використанню гідроніма Дунай у різних поетичних конструкціях, серед яких домінують метафоричні і компаративні вислови та синтаксичний паралелізм (локалізація дії, таким чином, тут не завжди наявна): Тихо, тихо Дунай воду несе, А ще тихше дівка косу чеше (Б., 98); Де матінка плаче, там Дунай розлився (У. б., 51).
Активному вживанню вказаного гідроніма допомагають потенційні можливості його римування як з іменниками, так і з дієслівними формами: А у степу край Дунаю Сам я свою хижу маю (Б., 111); Відки, Йвасю? – З-за Дунаю. – Що чувати в вашім краю?... (Б., 257).
Характерним для слова Дунай є і використання суфіксів пестливої оцінки, які надають йому демінутивного забарвлення: Та й повезли Хайку К тихому Дунайку (Б., 82); Ой мав жінку Уляночку, Втопилася в Дунаєчку (Б., 145).
Незважаючи на стійкий взаємозв’язок гідроніма Дунай та означення голубий, в українських народних баладах такий епітет жодного разу не зустрічається. Найчастіше Дунай характеризують як глибокий (глібокий, глубокий) і тихий: Скочу я у Дунай, у Дунай глубокий (Б., 22); Потекла кровця річенькою Аж до тихого Дунаю (Б., 291). Засвідчено й інші епітети: Іде стиха та Дунай бистренький (Б., 186); На широкім Дунаю, Не далеко від краю, Ах там молод козак потопає (Б., 28); Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш? (Б., 22).
У пейоративному значенні слово Дунай уживається у своєму апелятивному значенні: – Ой Дунаю, Дунаєчку, Прийми ж мою головочку (Б., 77); Взяв Василько Катерину попід білі боки, Розмахав її та й кинув, Гей, в Дунай глибокий (Б., 155).
Характерною особливістю окремих балад є і те, що гідронім Дунай використовується з позитивним забарвленням (передусім у творах з тематикою шлюбних стосунків): Припливи-но, Марусенько, Дунаєм-водою, Та й припливи, Марусенько, озьму шлюб з тобою (Б., 69), так і з різко негативним: Ой воліла би я в той Дунай утонути, Як козакові за миленькую бути: В Дунай втону, то я назад всплину, Як за козака піду, то навіки згину (Б., 60). У баладах узагалі заміжжя (мабуть, за нелюбом) дуже часто ототожнюється із цим гідронімом: – Не йди, дівко, заміж, В Дунай упадеш... (Б., 118). Такі асоціації будуються на народнопоетичній символіці, де “велика вода”, тобто Дунай, пов’язується із заміжжям дівчини [Єрмоленко, С. Я. Фольклор і літературна мова. – К.: Наукова думка, 1987. – 245 с.].
Конкретну локативну функцію зафіксовано в небагатьох гідронімів: виділяється вона досить умовно, а вживання певної назви ріки значною мірою мотивується ритмомелодичними особливостями балад: Ішов козак із Дону додому Та до свого пана – дівку купувати (Б., 245); Постріляли, порубали, Та – над Дністром – лихували!... (Б., 262); Стали вони думати-гадати, Ой як їм Дунай переїжджати... (Б., 249); А дівчинонька вже не йде. Лежить вона в Дніпрі широкім (Б., 69).
Своєрідним паралелізмом позначене і функціонування в баладах гідроніма Чорне море: Чи вже, брате, тебе ждати від чистого поля, Чи від Чорного вже моря, чи від Запоріжжя... (Б., 203).
Отже, назви водних об’єктів – один із продуктивних класів топонімів, оскільки баладна розповідь тісно пов’язана із водною стихією взагалі. Вживаються гідроніми або у прямому значенні – з метою конкретної локалізації, або у переносному – як поетичний засіб.
УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ
Б. – Балади / Упоряд. і приміт. О.І. Дея, А.Ю. Ясенчук. – К.: Дніпро, 1987. – 317 с.
У. б. – Українські балади / Упоряд. М.К. Дмитренко. – К.: Укр. центр духовної культури, 1993. – 64 с.
Б.: р. – Балади. Родинно-побутові стосунки / Упоряд. О.І. Дей. – К.: Наукова думка, 1988. – 523 с.