Олена Дуденко. СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ У РОМАНІ О. ГОНЧАРА «СОБОР»
Олена Дуденко
м. Умань, Україна
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРЦЕЛЬОВАНИХ КОНСТРУКЦІЙ У РОМАНІ О. ГОНЧАРА «СОБОР»
Художнє мовлення запозичує із розмовного не лише лексичні засоби, а й синтаксичні особливості. Прикладом останніх є парцельовані конструкції, коли речення (а точніше – висловлення) членується на інтонаційно-смислові частини (фрази) з метою їх виділення, привернення до них уваги.
Парцеляція є одним із «найколоритніших засобів» стилістичного увиразнення (Н. Чернушенко), тому стала стильовою ознакою багатьох відомих українських письменників, серед яких – Л. Костенко, І. Драч, І. Жиленко, М. Вінграновський, П. Загребельний, Є. Гуцало та багато ін.
Активно послуговується парцеляцією й Олесь Гончар. Тому метою статті є структурно-функціональний опис парцельованих конструкцій, характерних для художнього дискурсу роману «Собор». Мета роботи зумовлює реалізацію таких завдань: виявити конструктивні особливості парцельованих одиниць, з’ясувати їх емоційно-експресивний потенціал та прокоментувати основні їх функції у романі.
В історії дослідження структур, утворених унаслідок розпаду синтаксичної конструкції, учені послуговувалися різними термінами: неповні речення (О. М. Пєшковський, О. О. Шахматов); приєднувальні утворення (Л. В. Щерба, В. В. Виноградов, П. С. Дудик); сегментовані побудови (Н. Д. Арутюнова, Г. М. Акімова, Г. П. Уханов); видільні (П. А. Коструба) та приєднувально-видільні (І. З. Петличний) речення; і зрештою – парцельовані конструкції (Ю. В. Ванников, А. П. Загнітко, С. Я. Єрмоленко, Н. А. Конопленко, С. М. Марич, Л. І. Конюхова, В. Є. Федонюк та ін.).
Слідом за вченими, схиляємося до думки, що побудови, які утворилися внаслідок розчленування єдиної синтаксичної конструкції, слід вважати парцельованими, оскільки й після розчленування вони повністю зберігають синтаксичні зв’язки, властиві простому чи складному реченню.
Основне висловлювання парцельованої конструкції називають базовою частиною (базовою структурою (конструкцією), стрижневою конструкцією, вихідним реченням). Частина парцельованої конструкції, відокремлена від базової частини і залежна від неї синтаксично та семантично, – є парцелятом [3].
Найчастіше у парцелят виносяться однорідні головні члени (підмети, що виражаються іменником у формі називного відмінка; присудки, поєднані сполучниковим та безсполучниковим зв’язком), другорядні члени (означення після означуваного слова; обставини, виражені одиничними прислівниками або іменниками в непрямих відмінках; рідше – однорідні додатки), а ще сурядні та підрядні частини (на межі сполучного засобу).
Як правило, письменник застосовує парцеляцію для смислового чи експресивного виділення певної інформації, яку виносить у парцелят. Ця видільна функція парцеляції є основною (постійною), бо відтворюється за умови будь-якої текстової реалізації парцельованого речення. Крім емоційно-видільної, пропонують виділяти зображальну, експресивно-граматичну та характерологічну функції парцеляції в художніх текстах (О. Сковородников) [4].
Спостереження над синтаксичною мікросистемою роману «Собор» О. Гончара довели, що характерною ознакою індивідуально-авторського стилю письменника є активне використання парцельованих конструкцій різного типу.
У межах простого речення відзначається активне парцелювання однорідних членів: характерне як контактне, так і дистантне розташування парцелятів. Для головних членів речення, як правило, робочою є дублювальна позиція. Парцельовані підмети найчастіше виражаються іменниками. Типовими є моделі, у яких один із однорідних підметів залишається в базовій частині, а інші (два чи три) виносяться в парцелят, наприклад: Трохи вище по берегу, серед темної зелені парку, водна станція металургів, граціозна, візерунчаста, блакитно-біла вся, мов казковий якийсь палац. Стоянки човнів, кафе з музикою, на островах різні заводські турбази, профілакторії... (61, тут і далі – цифра позначає с. за дж. 1). Останній ряд підметів виконує видільну функцію, парцеляція привертає до себе увагу читача.
Досить продуктивно членуються побудови з узагальнювальним словом та рядом однорідних підметів, що відокремлюються від основного утворення, напр.: Правда, заїдає проклята текучка. Дзвінки, виклики, накачки (130). Тут збільшення паузи між підметами сприяє зростанню конкретизувальної семантики кожного парцелята відносно підмета базової частини, що є узагальнювальним щодо них.
Однорідні присудки, поєднані сполучниково чи безсполучниково, подаються окремими парцелятами. Особливу увагу привертають повторювані присудки, що виконують дублювальну функцію; парцеляція збільшує семантичне наповнення цього члена речення, посилює його вагу. Наприклад: А одного дня якось-таки вигайнув у степ. Як побачив його після розлуки, впав лицем на зелену траву, повіриш, качаюсь і плачу... Сміюся і плачу... (63).
Залежно від лексико-семантичних особливостей однорідних парцельованих присудків виділяють три групи парцельованих конструкцій [2, с. 58–59]: 1) побудови з парцельованими присудками, що належать до одного семантичного класу слів, сприяють уточненню, конкретизації базової частини висловлення наступними (напр., Спочиває Весела, натрудившись, нагаласувавшись за день, розметавши натовпи своїх сірих, канючливих клопотів. Міцно спить під наркозом акацій, що аж до відчинених вікон звисають своїм рясним сріблястим суцвіттям (19)); 2) утворення з однорідними предикатами, що належать до різних семантичних класів і виконують здебільшого функцію логічного виділення (Випрану білизну не вивішуй, одразу чорна стане. Колись і я там жив. Наковтався (63); Той відкриває, а цей вирішує. Кнопки натискує. Кладе резолюцію на твоїй долі, стипендію тобі дає (81)); 3) речення, у яких дві попередні характеристики об’єднуються й виконують ті самі функції експресивізації (Ромця при головному енергетикові зачепивсь. Живе легко, сприймає життя іронічно, підсміюється з Миколиних пошуків вічних категорій (82)).
Другорядні члени речення продуктивно парцелюються як у дублювальній, так і у вакантній позиції. Яскравими виразниками емоційності є парцельовані означення, що звичайно розташовані після означуваного слова і збільшують інформаційну навантаженість повідомлення. Вони найчастіше узгоджені (Надзахідне сонце червоніє за мостом. Велике, розпечене. І дедалі більшає (226); Отам битви – не на життя, а на смерть. Невидимі, кабінетні, а втім такі, де нікому пощади нема: або ти переможець, або ти розчавлена жертва... (81)), хоча парцелюються й означення змішаного типу: Всі вони були зараз їй ненависні, всі були для неї бригадирами! Брутальні, липкі, з брехливими словами, з тваринно-цупкими обіймами (53).
Показовою є парцеляція прикладок: Так, певне, міркують і оті юшкоїди. Оті ходячі шлунки (83); Я забув, що для тебе наші Марусі – то краща половина людства. Мадонни, недоторканки!.. (83); Могутній у тебе батя... Трудяга. Без порожняви в душі... Моноліт (149); Це ж Баглаї! Потомствені металурги! (222). Як показують наведені приклади, означуваний прикладкою іменник найчастіше є підметом базового речення. Така побудова синтаксичної конструкції підсилює фокус словесного зображення, якнайкраще передає експресивність усного мовлення.
Найчастіше відходять у парцелят обставини (переважно місця, часу, способу дії) у постпозиції, напр.: Не вернусь. Ніколи. Ухрюкалась мені ваша ферма! (56). Тут парцельована обставина часу стоїть у вакантній позиції, поширює значення головного члена речення, однак перетягує на себе смислову вагу. Наведемо ще приклади парцелятів – способу дії: А ти вслухайся. Не так вухами, як душею… (21); місця, що домінують у романі і найчастіше у дублювальній ролі, тобто мають уточнювальне значення: Глянь, Єлько, він уже тебе на небі шукає. В космосі! (42); Зовсім в недосяжності для неї Іван. Десь аж за Гімалаями, за найвищими горами, наче на небі десь! (73); часу: Нема в тебе батька! Віднині й повіки! (139).
Поширеною є модель з додатком (як прямим, так і непрямим), який в основному парцелюється у дублювальній позиції, наприклад: Здається, він потребує ремонту? Асигнувань? (68); Що той собор для неї в житті? Або для Федора-прокатника? (82). Часто додаток базової частини слугує ніби узагальнювальним словом відносно парцельованих, напр.: Ну що тобі, юнакові з робітничого передмістя, шукати в тому струхлявілому Яворницькому? Собори... шаблі козацькі... курені! (91).
Парцеляція на рівні синтаксису складного речення має місце в сурядних, підрядних та (рідко) безсполучникових конструкціях. Практично будь-яке утворення із сурядним зв’язком можна трансформувати в розчленовану побудову, що пояснюється слабкістю їх формальних зв’язків. Сполучники в побудовах такого типу не тільки поєднують предикативні частини, а й допомагають сфокусувати увагу читача на значущості наступного повідомлення. Складносурядні речення з єднальними та протиставними відношеннями членуються найчастіше: Нічого Миколі про неї не відомо. І в діда не вивудиш, мовчить, як скеля (26); Мабуть, згадує літа молодії... А їх і кіньми не доженеш... (135).
Серед складнопідрядних побудов найчастіше зазнають парцеляції підрядні з’ясувальні, причинові, займенниково-означальні, місця, часу, порівняльні. Парцельована частина підсилює смислову вагу сказаного, затримує увагу саме на тому, що відійшло у парцелят: Краще скажи, чи добрі готуєш своєму Іванові зустрічний? Чи дерунів напекла? (111); Не те що ворушиться, а пре з мене! Бо ми хоч бідні, але горді (81).
Парцелюються і складні безсполучникові речення, частіше піддаються розчленуванню конструкції з однотипними частинами (єднальними, зіставно-протиставними): Не мати анархія її воздвигла. Батько Прометей... (65).
Отже, аналіз парцельованих конструкцій у романі О. Гончара «Собор» підтвердив, що вони є активно уживаними у прозових текстах. Парцеляти допомагають авторові з максимальною точністю передати атмосферу усного мовлення, висловити свою оцінку, підкреслити смислову вагу окремих фрагментів фрази.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Гончар О. Т. Собор: роман. – К.: Веселка, 1992. – 286 с.
2. Конюхова Л. І. Явище парцеляції у мові сучасних засобів масової комунікації: дис. … канд. філол. наук. / Л. І. Конюхова. – Л., 1999. – 174 с.
3. Парцеля́ція [Електронний ресурс]. – Режим доступу : https://uk.wikipedia.org/wiki/Парцеляція_(синтаксис)
4. Сковородников А. П. О функциях парцелляции в современном русском литературном языке / А. П. Сковородников // Рус. яз. в шк. – 1980. – № 5. – С. 86–91.