27.01.2017 09:39

Михайло Торчинський

м. Хмельницький, Україна

 

ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ПРИКЛАДНОЇ ОНОМАСТИКИ

 

Традиційно в теорії номінації виокремлюються такі її розділи, як ономастика теоретична, описова, прикладна, когнітивна, типологічна, історична та інші.

Сутність і завдання прикладної ономастики майже ідентично визначаються ономастами протягом досить тривалого періоду.

Зокрема, авторами «Теорії і методики ономастичних досліджень» цей розділ кваліфікується як «особливий напрямок ономастичних досліджень, продиктований щоденними запитами практики» [3, с. 218], такими як встановлення форм географічних назв для включення їх в атласи і довідники, присвоєння особових імен і функціонування їх у живому мовленні, встановлення єдиної вимови і наголошування власних назв для потреб радіо, телебачення, сцени, встановлення єдиної орфографії онімів в національних літературних мовах, вироблення норм відмінювання власних назв, опрацювання нормативних моделей утворення імен по батькові, назв мешканців за місцепроживанням, прикметників від географічних назв і т. п. [див.: 3, с. 218–219].

Н. В. Подольська теж вказувала, що кодифікаційні проблеми, які стосуються власних назв, розглядає прикладна ономастика – «особливий напрямок ономастичних досліджень, пов’язаний із практикою встановлення форми, наголосу, транскрипції, орфографії, норм відмінювання власних назв, а також зі встановленням нормативних моделей відтопонімних утворень (імен по батькові, назв мешканців за місцепроживанням, прикметників від топонімів і т. п.» [2, с. 96]; дослідниця також підкреслювала необхідність надання консультативної допомоги «у практиці присвоєння назв будь-яким об’єктам, іменування новонароджених дітей (через РАГСи). перейменування, ідентифікації імені й особи; це здійснюється, зокрема, через спеціальні довідники особових назв, імен по батькові, прізвищ; довідники старих і нових назв географічних об’єктів» [2, с. 97].

В українському мовознавстві сутність прикладної ономастики і її завдання детально описав Д. Г. Бучко: «Ономастика прикладна – особливий напрямок ономастичних досліджень, повʼязаний з практикою встановлення форми, наголосу, вимови, транскрипції, орфографії, норм відмінювання власних назв. а також установлення нормативних моделей відонімних утворень (назв мешканців за місцем їх проживання. прикметників від топонімів тощо); прикладна ономастика надає консультативну допомогу в практиці надавання власних назв будь-яким обʼєктам, називання новонароджених дітей, перейменування географічних обʼєктів, ідентифікацією іменувань осіб» [1, с. 140–141].

Як бачимо, у цих дефініціях основні проблеми прикладної ономастики зводяться фактично до кодифікації у системі пропріальних одиниць. Конкретизуються кодифікаційні стандарти у низці завдань, які ставляться і перед вітчизняною ономастикою зокрема, й усім суспільством загалом.

Вважається, що «для української ономастики найактуальнішими є такі суспільні проблеми: 1) стандартизація географічних назв, особливо мікротопонімів; 2) передача українською мовою іншомовних назв і навпаки; 3) відновлення історичних топонімів, зокрема ойконімів та урбанонімів; 4) дерусифікація українських топонімів й антропонімів; 5) дотримання державного статусу української мови ... в системі онімної номінації, особливо у фірмонімії» [4, ІІ, с. 423].

Для вирішення вказаних вище потреб прикладна ономастика має різноманітні прийоми досліджень, такі як мовна атрибуція окремих пропріативів, текстологічний аналіз, класифікація онімів, реконструкція відсутніх пропріальних форм, структурний аналіз, аналіз варіантів власної назви з метою розмежування подібних форм різних онімів та зведення воєдино окремих варіантів одного і того самого оніма, підрахунки частотності пропріальних одиниць і багато інших технічних прийомів [див.: 3, с. 219].

Якщо об’єднати всю інформацію, що стосується передусім правопису пропріальних одиниць, то можна стверджувати: незважаючи на звернення уваги на орфографію багатьма вітчизняними мовознавцями, досі залишаються невирішеними насамперед дві проблеми: численні порушення мовного законодавства в Україні щодо функціонування пропріальних одиниць та суперечливість окремих теоретичних положень, які переважно стосуються написання онімів з великої або малої букви, а також деяких інших правописних питань.

Таким чином, кодифікація у системі онімів в цілому передбачає встановлення їхніх нормативних форм, що, зокрема, ґрунтується на правописі та вимові власних назв, опрацювання способів передачі іншомовних пропріативів засобами рідної мови, вироблення системи відмінювання онімів і утворення відонімних похідних.

Більш докладний аналіз цих питань слід здійснити в наступних публікаціях.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.   Бучко Д. Г. Словник української ономастичної термінології / Д. Г. Бучко, Н. В. Ткачова. – Х : Ранок-НТ, 2012. – 256 с.

2.   Подольская Н. В. Словарь русской ономастической терминологии / Н. В. Подольская. – М. : Наука, 1988. – 192 с.

3.   Теория и методика ономастических исследований / А. В. Суперанская, В. Э. Сталтмане, Н. В. Подольская; отв. ред. А. П. Непокупный. – М. : Наука, 1986. – 256 с.

4.   Studia Slovakistica : збірник наукових праць / [упоряд. і відп. ред.: С. Пахомова, Я. Джоганик]. – Ужгород : Вид-во Олександри Гаркуші, 2009. – Випуск 9: Ономастика. Антропоніміка. – 356 с.; випуск 10: Ономастика. Топоніміка. – 464 с.