26.01.2017 11:36

Інна Коломієць, Валентина Розгон

м. Умань, Україна

 

МОРФОЛОГІЧНІ ФОРМИ ВИРАЖЕННЯ ПРЕДИКАТИВНОСТІ АД’ЄКТИВНИХ ФРАЗЕОЛОГІЗМІВ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

 

Багатовимірність лінгвістичного дослідження фразеологізмів (Л. Авксентьєв, М. Алефіренко, М. Демський, Л. Скрипник, В. Телія, Г. Удовиченко, В. Ужченко, Д. Ужченко та ін.) зумовлюється специфікою семантики зазначених одиниць, різноманітністю їх компонентного складу, синтаксичної ролі та функціонально-стилістичного представлення. Аналіз останніх мовознавчих досліджень фразеологічного фонду української мови засвідчує відсутність ґрунтовних розвідок у світлі обраної проблематики, що й зумовлює актуальність порушуваної тематики – синтаксична позиція фразеологічних одиниць, визначення їх семантичних та структурно-функціональних параметрів. У процесі дослідження фіксуємо різноманітність та поширеність окремих морфологічних форм вираження ад’єктивних фразеологічних одиниць у ролі предикативного члена зокрема.

У сучасній українській літературній мові поряд з прикметником як частиною мови з атрибутивною та предикативною функціями, яка має категоріальне значення непроцесуальної ознаки предмета, функціонують різноструктурні фразеологічні одиниці: прийменниково-відмінкові конструкції (з головою; без язика; на порі; без голови ), словосполучення (вітром підбитий; лихий на їжу; шкіра та кості; пороху не видумає), речення ( молоко на губах не обсохло; під язиком горошина муляє тощо), що за певних комунікативних умов узагальнено вказують на якість предметів об’єктивної дійсності. На відміну від прикметників, фразеологізми як мовні засоби вторинної номінації не тільки називають, а й дають предмету яскраву оцінку, виділяючи найхарактерніші ознаки, властивості, риси тощо через суб’єктивно-модальну позицію мовця, досить часто маніфестуючи наявність багатих синонімічних відношень.

Як антропометричні знаки досліджувані одиниці використовують для різнопланової характеристики людини, зокрема, вони виступають засобом суб’єктивної номінації її розумових здібностей, вікових особливостей, рис характеру, вдачі, моральних якостей, зовнішнього вигляду, фізіологічних властивостей тощо.

Ад’єктивні фразеологічні одиниці у плані їх сполучуваності поділяють на такі групи: фразеологізми, що називають певні ознаки, притаманні особі; фразеологізми, що називають певні ознаки, властиві неособі, власне предмету або абстрактному предмету; фразеологізми, які називають ознаки, належні одночасно особі і неособі, особі і власне предмету, особі, власне предмету і абстрактному предмету [3, с. 38].

Семантичні особливості таких фразеологічних одиниць є основою, на якій розвиваються їх синтаксичні функції – всі вони виступають у ролі квалітативного елемента при іменнику чи словах, що його заміщують, і можуть виконувати функцію означення, узгодженого і неузгодженого, іменного складеного присудка, іменної частини іменного складеного та подвійного присудка. Наявність у фразеологізмах таких властивостей ставить їх в один ряд з прикметниками.

Сповнені вагомого змісту, образності і влучності, криючи в собі вдалі характеристики і оцінки будь-яких явищ життя, ад’єктивовані фразеологізми часто функціонують у ролі предикативного члена у формі називного відмінка. Більш детально представимо структурно-морфологічні параметри аналізованих фразем.

Стрижневий компонент фразеологізмів, які виконують роль предикативного члена в реченнях з нульовою зв’язкою, може бути виражений будь-якою іменною частиною мови. Наприклад: … бо Добриня – права рука князя Володимира (ФСУМ, 1, с. 81); Ах ти ж, – думаю, – гад, он який ти святий та божий!.. (ФСУМ, 2, с. 790); – Не знаєш Юрка? Він же у нас ні те ні се!.. (ФСУМ, 2, с. 970); І в Копашневі витримають, там наші, люди один в один (ФСУМ, 1, с. 186); І не гарячкуй, Іване Артемовичу, бо опечешся. Ти ранній птах, а я стріляна птиця (ФСУМ, 2, с. 716). У наведених реченнях фразеологічні одиниці не просто вказують на стійку, сталу ознаку підмета, а надають йому відповідних експресивно-образних відтінків, оскільки їм, як одиницям вторинної номінації, притаманна виразна оцінна характеристика суб’єкта. «Оцінність проймає всі різновиди таких фразеологізмів. Вона закладена в них уже в момент формування фразеологічного значення і пов’язана з тією роллю, яка відводиться фразеологізмам в актах комунікації – бути не тільки найменуванням факту дійсності, але і характеризувати, оцінювати його» [2, с. 32].

Фразеологічна одиниця як предикативний член у формі називного відмінка без дієслівної зв’язки здебільшого характеризує особу, вказуючи на певні риси характеру, поведінки та вдачі, вирізняючи важливість чогось тощо. Наведені форми предикативного члена (фразеологічної одиниці) дуже поширені в українській мові. Проте предикативний член у формі називного відмінка може мати різні модифікації і характеризувати не тільки особу, а й предмет, подію тощо.

Предикативний член уживається у формі називного відмінка також в тих випадках, коли приєднується до підмета сполучниками як, мов, наче, немов: Ні тепер вона тут як риба у воді (ФСУМ, 2, с. 736); Отож і ще цей Архип – мов більмо на оці ... (ФСУМ, 1, с. 30). У наведених конструкціях означуване поняття не прямо ототожнюється з тим, що виражено предикативним членом, а уподібнюється йому через порівняння. Такі речення в палітрі художнього мовлення характеризуються особливою виразністю, яскравістю, наочністю.

При фразеологічній одиниці в ролі предикативного члена у формі називного відмінка функцію підмета можуть виконувати займенники це, то. У таких випадках підсилюється семантика предикативного члена, зокрема його вказівка на постійну ознаку особи чи предмета, наприклад:  – Десь п’ятсот – шістсот примірників друкуємо щоразу. Але це – краплина в морі (ФСУМ, 1, с. 394); То не мати, то не жива людина, то – виходець з того світу (ФСУМ, 1, с. 110).

Вказівні частки це, то можуть сполучати підмет і називний предикативний, підсилюючи членування речення на групу підмета і групу присудка, та увиразнювати присудкову функцію фразеологічної одиниці. Проте ці вказівні частки не можуть виражати дієслівних категорій – часу, способу, особи, тому в цьому випадку вони не можуть виконувати роль предикативної зв’язки. Наприклад: Історія – це святая святих народу, недоторкана для злодійських рук (ФСУМ, 2, с. 790); Ковальство – тяжка робота, бити клевцемцілий день – то не жарт (ФСУМ, 1, с. 289). У наведених реченнях з частками то, це виражається категоричність твердження, а своєрідність граматичної структури та значення постійної характеристики у предикативному члені вимагає функціонування його лише у формі називного відмінка.

В українській мові поширені випадки вживання предикативного члена (фразеологізму) у формі називного відмінка з дієсловом-зв’язкою бути у формі минулого часу за потреби виразити наявність предикативної ознаки, зарахувати підмет до певного класу ознак, предметів, на зразок Він був вірний собі (ФСУМ, 1, с. 131).

Трапляються поодинокі випадки вживання предикативного члена (фразеологізму) у формі називного відмінка з дієслівними зв’язками вважатися, мати, які вносять у контекст виявлення відповідних ознак, як-от: Золтан Репаші, хоч, звичайно, вважав себе враженим в саме серце ... (ФСУМ, 1, с. 95); Степан мав дуже гострий зір і пізнавав постаті товаришів ... (ФСУМ, 1, с. 96).

У позиції іменної частини можуть виступати фразеологічні одиниці у формі непрямих відмінків (без прийменників або з прийменниками), що вимагає подальшого їх лінгвістичного опису та оцінки.

Отже, зазначимо, що різноманітність морфологічних форм іменної частини складеного іменного присудка зумовлена ступенем втрати дієсловом-зв’язкою лексичного значення і типовістю зв’язкової функції дієслова. Учені стверджують, що функція дієслова-зв’язки найбільшою мірою властива передусім дієслову бути, а також дієслову стати (ставати), через те при цих зв’язках роль іменної частини складеного присудка можуть виконувати різноманітні прийменниково-відмінкові форми. Тому складений іменний присудок становить собою смислово-граматичну єдність своїх частин, які виражають одне поняття та предикацію речення, хоч за функціями в ній виділяється дві частини – дієслово-зв’язка і предикативний член-фразеологізм.

Фразеологічна одиниця у ролі іменної частини складеного іменного присудка передає образно і влучно основне значення ознаки, характерної для підмета, а дієслівна зв’язка служить для вираження граматичних значень присудка – способу, особи, часу і пов’язує іменну частину присудка з підметом. В українській мові предикативний член, виражений іменними фразеологізмами, вживається переважно з дієсловом-зв’язкою бути в усіх часових формах, поширені також випадки функціонування іменної частини з нульовою зв’язкою, менш вживаний предикативний член з напівповнозначними дієслівними зв’язками. Відсутність дієслова-зв’язки – це спеціальний спосіб вираження граматичних значень його нульовою формою. У конструкціях з таким присудком інтонація поділяє речення на групу підмета і групу присудка. Складений іменний присудок з дієслівними зв’язками в українській мові є поширеним і досить продуктивним. Найпоширенішою формою предикативного члена (фразеологічної одиниці) є форма називного відмінка, за допомогою якої передається образна, постійна, характерна для підмета (особи чи предмета) ознака.

Тому значний лінгвістичний інтерес становлять фразеологічні одиниці, які функціонують у синтаксичних конструкціях у ролі означень і становлять собою різноструктурні моделі, що характеризуються узагальненим категоріальним значенням якості, тобто за семантикою співвідносяться з прикметниками, становлять клас ад’єктивних фразеологізмів і виступають з функцією атрибутивності.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1.   Авксентьєв Л. Г. Сучасна українська мова : Фразеологія / Л. Г. Авксентьєв. – 2-е вид. доп. і перероб. – Харків : Вища школа, 1983. – 137 с.

2.   Алефіренко М. Ф. Теоретичні питання фразеології / М. Ф. Алефіренко. – Харків : Вища школа, 1983. – 134 с.

3.   Демський М. Т. Українські фраземи й особливості їх творення / М. Т. Демський. – Львів – Краків – Париж : Просвіта, 1994. – 63 с.

4.   Скрипник Л. Г. Фразеологія української мови / Л. Г. Скрипник. – К. : Наук. думка, 1973. – 280 с.

5.   Ужченко В. Д. Фразеологія сучасної української мови : навч. посібник / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Знання, 2007. – 494 с.

 

УМОВНІ СКОРОЧЕННЯ

 

ФСУМ – Фразеологічний словник української мови : у 2-х т. / уклад. В. М. Білоноженко та ін. – К. : Наук. думка, 1993.