Галина Гримашевич. АДВЕРБІАТИВИ КАУЗАЛЬНОЇ СЕМАНТИКИ В СЕРЕДНЬОПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ
Галина Гримашевич
м. Житомир, Україна
АДВЕРБІАТИВИ КАУЗАЛЬНОЇ СЕМАНТИКИ В СЕРЕДНЬОПОЛІСЬКИХ ГОВІРКАХ
Каузальність (причиновість) лінгвісти визначають як семантичну категорію, що вказує на подію або явище, які породжують іншу подію або явище (І. Вихованець), зауважуючи, що причина може бути експліцитною й імпліцитною (В. Мединська), внутрішньою і зовнішньою (Н. Бурдаківська). Поряд з іншими мовними засобами, які виражають значення каузальності (синтаксичними, лексичними та морфологічними), функціонують деякі прислівники причини, які за своєю семантикою уточнюють, увиразнюють процесуальну дію з позиції вказівки на ті фактори, котрі приводять її в дію. До таких адвербіативів належить обмежена кількість слів (мовознавці (Н. Бурдаківська, Л. Коломієць, А. Майборода, М. Леонова, Г. Чешко) за матеріалами української літературної мови та діалектними даними виділяють 20 таких утворень), що дає підстави вважати прислівники причини поряд із прислівниками умови найпериферійнішим явищем у морфологічній системі обставинних прислівників не тільки української літературної мови, а й діалектної, свідченням чого є зафіксований говірковий матеріал із середньополіських говірок Житомирської області. Таке явище можемо пояснити тим, що семантику причини в діалектному мовленні передають часто інші морфологічні засоби (здебільшого сполучники чи прийменниково-іменні сполучення слів).
Традиційно каузальні прислівники поділяють на займенникові та власне причинові. Із-поміж першої групи в досліджуваних говірках функціонують прислівники із семантикою ‘тому’ (то'го, ото'го, за'тим, за'с’ім, то'му шо); ‘чому’ (чо'му, чо'го, чо'го-то); ‘чомусь’ (чо'мус’, чо'гос’, чо'го-то, чо'му-то), які, очевидно, з огляду на відзайменникове походження передають причинові відношення з узагальненим значенням, не уточнюючи змісту ситуації причини.
Власне причинові прислівники становлять основу аналізованих адвербіативів і в досліджуваних говірках слугують переважно на позначення психічного та фізичного стану людини. Зафіксований матеріал дає підстави виділити такі семи каузальних прислівників у говірковому мовленні, які зафіксовані переважно під час збору матеріалу за допомогою програми-питальника й значно рідше – на основі запису зв’язного діалектного мовлення, що вкотре підтверджує найпериферійніший статус цих утворень у системі обставинних прислівників, на відміну від, наприклад, адвербіативів місця й часу, які досить часто вживані в діалектному мовленні: ‘спереляку’ (спере'л’аку, спере'пугу, з'л’аку); ‘спересердя’ ('зозла, зоз'ла, спере'серд’а); ‘згарячу’ ('зопалу, з'гарачу); ‘спросоння’ (спро'сонку, спро'сон’:е); ‘здуру’ (з'дуру); ‘жартома’ (шу'т’а, 'шуткойу, шутко'ма, ўжарт, 'жартом, жарто'ма); ‘даремно’ (да'ремно, 'даром, ўпус'ту, 'марно, нап'расно зра); ‘спеціально, не випадково’ (спец’і'ал’но, наў'м·існе, наў'м·існ’е, наў'м·існо, зу'м·існ’е, не'дарма, недар'ма, не'даром, н’е'даром).
Отже, прислівники каузальної семантики середньополіських говірок – неодмінна складова адвербіальної системи середньополіського діалекту зокрема та лексичної системи говірок загалом, хоча, з огляду на свою периферійність, вони досить малочисленний клас слів, але водночас такі утворення є основними репрезентантами причиновості в говірках, демонструють формальну варіативність прислівників здебільшого на фонетичному, рідше – акцентуаційному та словотвірному рівнях, свідчать про постійне поповнення діалектної прислівникової системи новими утвореннями.