алина Весельська ЛІНГВІСТИЧНИЙ СТАТУС ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
Галина Весельська
м. Житомир, Україна
ЛІНГВІСТИЧНИЙ СТАТУС ЗАПОЗИЧЕНОЇ ЛЕКСИКИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ
Лексика сучасної української літературної мови – динамічна система, що зазнає постійного поповнення через надходження нових ідіом іншомовного походження. Інтенсивне функціювання чужоземної лексики спричинено низкою лінгвальних та позалінгвальних чинників, які визначають тривалими міжмовними контактами, торговельними і культурними зв’язками між народами, даниною моді та бажанням експресивізувати українське мовлення.
Лексичні запозичення є предметом дослідження таких лінгвістів, як Д. Тимошенко, О. Степанюк, Н. Слобода, Т. Попова, О. Пономарів, У. Паньків, О. Павлушенко, Ю. Карпенко, О. Дьолог, К. Городенська, М. Бондар, Н. Бойко, Д. Будняк та ін. Незважаючи на наявність великої кількості наукових доробок із цього питання, лінгвістичний статус запозиченої лексики в сучасному українському мовознавстві все ще достатньо не вивчений, оскільки доволі часто запозичену лексику сплутують із іншомовною, що й визначає актуальність пропонованої студії.
В енциклопедії з української мови представлено докладний опис і подано дефініцію іншомовної та запозиченої лексики. Іншомовні слова – слова з інших мов, які, на відміну від запозичених слів, не засвоєні повністю мовою, що їх запозичила, усвідомлюються мовцями як чужорідні й зберігають ознаки свого походження. У семантиці ІС характеризуються незрозумілістю або недостатньою ясністю для значної частини носіїв мови, де вони вживаються, що й викликає потребу в створенні спеціальних словників.
Запозичені слова (ЗС) – іншомовні слова, цілком засвоєні мовою, що їх запозичила. ЗС не сприймаються мовцями як чужорідний елемент і не потребують пояснень щодо форми і значення. На відміну від ІС, які розглядаються у спеціальних словниках, ЗС подаються в загальних словниках разом із питомою лексикою. Як зазначено в енциклопедії «Українська мова» (2000 р.), найдавніша частина ЗС в українській мові сягає ще праслов’янського мовного періоду й тому має відповідники в інших слов’янських мовах.
У сучасній українській лінгвістиці за ступенем адаптації іншомовні запозичення прийнято поділяти на засвоєння, власне запозичення, кальки, запозичення значень, словотвірні запозичення, варваризми, екзотизми (О. Пономарів).
Як бачимо, дефініція термінів «запозичене слово» й «іншомовне слово» – різна. Ми дотримуємося погляду, що запозичена лексика поступово входить або й увійшла до словникового складу сучасної української літературної мови й сприймається більшістю її носіїв. Іншомовна лексика зберігає свій аспект іншомовності, але на певному етапі розвитку може його втратити через низку чинників та отримати статус запозиченої.
У сучасних мовах світу, що запозичують іншомовні слова, відбувається безперервний процес їхнього засвоєння, через що важко провести чітку межу між ними й запозиченими словами.
Не зважаючи на те, що існують різні наукові підходи до витлумачення лінгвістичного статусу запозичених слів, одностайності в цьому питанні все ще не існує. Це спричинено розбіжністю поглядів мовознавців у визначенні єдиного критерію (морфологічного, фонетичного, словотвірного, лексичного, синтаксичного), за яким варто кваліфікувати їхню лінгвістичну суть.